Іван Низовий – поет дивовижно розмаїтий, багатовимірний, щедрий у своєму невичерпному почутті. Його поезія вийшла із самих глибин народного життя, з мудрості народу. Філософські роздуми й інтимні зізнання Івана Даниловича, публіцистичні статті й пейзажні замальовки, образи ліричних героїв і портрети конкретних людей – усе це, до всього, позначено жагучою громадянською пристрастю. Найяскравіше ця пристрасть проявлена в ставленні до рідної Вітчизни.

Вірую –

В українське довготерпіння,

Що таки ж перетре каміння

Й по краплині вицідить воду,

Що розбавила кров народу!

Народився Іван Данилович Низовий 3 січня 1942 року на Сумщині, у селі Марківка Білопільського району. У своєму творчому доробку поет має понад 100 збірок творів, які побачили світ. За його збірками, як сказала сучасна українська поетеса Луганського краю, землячка Івана Низового Надія Кошель, можна вивчати історію роду і народу. Треба сказати, що одна з особливостей творчої манери Івана Низового – це надання образу ліричного героя автобіографічного характеру. До того ж здебільшого емоційна напруга досягається через зображення туги за втраченими в роки війни батьками, безрадісного й голодного дитинства, раннього змужніння.

Письменник Іван Низовий – значуща сторінка в українській літературі, яка прикрашає й робить честь нашому красному письменству.

Український поет Іван Низовий свою позицію висловив давно, а особливо в статті «Бути народом», яка в 1988 році була оприлюднена в обласній газеті «Молодогвардієць» і стала своєрідним рушійним складником національного відродження на Луганщині та яскравим прикладом патріотизму.

Окрім ліричних збірок, письменник видав одинадцять дитячих книжок, об’єднуючи вірші в своєрідні цикли, які допоможуть малечі краще відчути й пізнати довкілля, шість збірок прози й публіцистики, а також переклади творів іншомовних поетів.

Вагомим і багатожанровим є творчий доробок нашого земляка, талановитого письменника Івана Низового, лауреата республіканських премій імені Бориса Горбатова та імені Микити Чернявського, міжнародних літературно-мистецьких премій імені братів Лепких, імені Олекси Гірника та премії за кращий музичний твір-ораторію «Лелече», нагородженого медаллю «Будівничий України» ВУТ «Просвіта» імені Тараса Шевченка, а також Орденом Покрови Пресвятої Богородиці – посмертно.

Вивчення літератури рідного краю в школі неможливе без одночасного виховання почуття прекрасного, почуття насолоди художнім текстом. Знання й розуміння історичного минулого, сьогодення й майбутнього, аналіз художнього твору мають насамперед підсилювати радість спілкування дитини з мистецтвом, збуджувати її власну думку і почуття, зокрема патріотичні.

Виходячи з власної шкільної практики, пропоную колегам художні твори І. Низового для вивчення на уроках літератури рідного краю.

Для учнів 5–6 класів можна вибрати будь-які вірші зі збірочок Івана Низового (Великорода), призначених для дітей: «Сорок сорок»(2002), «Морок морок» (2003), «Страдноцвіт» (2005), «Гомінкі струмочки» (2009), «Блакитні вени України» (2003), «Річки-потічки» (2007), «Ми єсть народ» (2007) та ін. З них діти дізнаються про звірів і птахів, про дерева, трави і квіти, які оточують нас протягом усього життя, про ріки, річки й річеньки рідної України тощо. Діти дивуються: це світ природи чи казки? Передовсім відзначу доступність викладу. Твори подані настільки жваво й захоплююче, що діти охоче заучують окремі вірші напам’ять. Поезії Івана Низового виховують почуття патріотизму, любові до рідного краю, до всього живого; у них простежуються міжпредметні зв’язки з історією, географією, біологією, природознавством. Кожну поезію тут треба сприймати серцем – інакше не осягнути глибини авторської думки, його розуміння життя.

Для учнів 10–11 класів можна запропонувати такі вірші Івана Низового, які, на мою думку, є знаковими в його творчості: «Згадується давнє і далеке» (с. 57), «Найвище право – жить відверто» (с. 75), «Ця мова могла народитися тільки в раю…» (с. 123), «Не любіть Україну лише на словах» (с. 191) зі збірки «Найвище право – жить відверто» (Луганськ: ЧП Сувальдо В.Р., 2010); вірші «Вірую!» (с. 9), «Вічне коло» (с. 11) – зі збірки «В раю, скраєчку» (Луганськ: Укрроспроммаш, 2001); «Рідний пейзаж» (с. 7) – зі збірки віршів «Біла вежа – рідний Вавілон» (Луганськ: ПП Афанасьєва В.І., 2007); «Печеться хліб у полі» (с. 140), «Батуринський мотив» (с. 127), «Сучасна притча» (с. 38), «Я не «ваш» і не «наш» (с. 55) – зі збірки «Калини жар на полотні снігів» (Луганськ: «Глобус», 2007).

На мою думку, поезії Івана Даниловича Низового, які можна вивчати на уроках літератури рідного краю, дуже актуальні, пророчі, відіграють величезну роль у реалізації проблеми виховання гідного громадянина своєї держави, «спонукають» учня до власного, неповторного, індивідуального, особливого погляду на життя.

О. Вертіль, голова Сумської організації НСПУ говорив: «Поет  Іван Низовий напрочуд ліричний, прозорий, чистий. Його рядки міцно збиті, слова стоять щільно й надійно. Важко вихоплювати якісь цитати, бо втрачається гармонія звукопису і думки. А вони тісно переплетені й разом створюють оте поетичне диво, ім’я якому Іван Низовий».

Своєю працею, незвичайною тактовністю, безмежною добротою й розумінням людської натури Іван Данилович здобув свою величезну любов читачів.

І на підтвердження цьому можна впевнено сказати, що Луганська земля, як і вся Україна, багата талантами. І наше завдання, завдання вчителів, – розвивати здібності дітей, примножувати скарби рідного краю. Вивчаючи творчість письменників-земляків, можемо як педагоги якісно виконати своє головне завдання: художнім словом і всіма доступними нам засобами мистецтва впливати на дітей, щоб не заростали їхні душі хащами байдужості й жорстокості.

Реброва Л. І., учитель І категорії

Верхньобогданівського НВК

Станично-Луганського району Луганської області